Українка, від якої у дитинстві відмовилися батьки і віддали її до дитячого будинку, розповіла, через які страждання вона пройшла у такому закладі і пояснила, чому вважає їх не призначеними для дітей.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяЧитайте Знай в Google News!
Відповідний пост написала на своїй сторінці у соціальній мережі "Фейсбук" Ліна Дешвар.
Свої найгірші дні українка згадує з болем. Вона пройшла через дитбудинок у особливо важкі часи — у 90-ті роки, та ще й на Луганщині. Діти були фактично беззахисними перед сваволею і незрозумілою жорстокістю виховательок.
"Літо. Дитячий будинок. І я ненавиджу і боюсь, що на роботу от от прийде ця вихователька в окулярах і з довгою косою. Вона чомусь у день працювала. Тому тиху годину я скоріше боялась ніж не любила. Ця вихователька любила бити дітей на тихій годині бо вони не заплющували очі. А коли діти плакали, вона брала так сильно за пуп своїми пальцями і говорила "не ридай"... І це було сильно боляче. І нікому про цю біль не я не інші не могли розповісти, бо нас могли покарати(
Покарання були різні. Пам'ятаю одне яскраво. За те що, майже вся група не спала на тихій годині няня та вихователька вирішили нас покарати вечерею. Просто нам їі не дати( і от приносять на групу мою улюблену творожну запиканку і вона просто лежить перед нами. А нас поставили в рядок, щоб ми дивились на нашу вечерю і як нею ласує няня та вихователтка. Коли няня пішла проводжати виховательку додому. Ми всією групою накинулись на ту запиканку і руками їі їли.. Капєц яка вона була смачна. Такої більше ніде не їла. Нас знову покарали, але ми були ситі. Мабуть, всім було все одно, що нас карають", — пише про один з сезонів страждань жінка.
"Осінь. Той же дитячий будинок. По території закладу ходили дивні та чужі дядьки та тьотки. Я боялась ходити гуляти. Ці чужі люди були страшні але їм дозволяв хтось сидіти у дитячих бесідках розпивати спиртне та тусити з дітьми. Чомусь вихователям було ок все це дійство.
З паралельної старшої групи діти мене кликали з ними грати. І я бігла сподіваючись на гарну гру але отримувала стусани і найнеприємніше, коли мою маленьку ногу діти викручували до гори дригом. Це було нестерпно боляче. Коли я про це говорила вихователю чомусь він ігнорив цю подію(", — не стає кращою ситуація і восени.
На жаль, не приносили полегшення й зимові свята:
"Зізнаюсь, я любила цей період і сподівалась, що цього року буде краще ніж минулого. І от ми готуємось до свят. Я вивчала всі вірші і всі пісні до свят. Але коли приходили свята я їх не бачила. ( мене садили за спини працівників закладу. Тоді я не знала, чому я не сиджу разом зі своєю групою. Чому Дід Мороз зі Снігуркою не кличуть розповісти для них віршик як інших, адже я їх знала. І чому всі танцюють та співають, а мене няня ховає за спинами. Зараз про це пишу і плачу. Важкий і яскравий спогад. А потім ми після цього свята йшли на групу і нас вихователька просила покласти подарунки на столи і піти помити руки. Ми йшли мили, коли приходили, подарунків не було( ні цукерок ні іграшок. Пам'ятаю, як одної ночі хлопчик заліз на шафу і нам розкидав цукерки. Ми їх переїли. Тоді в лікарні багато нас було. Там була класна медсестра. Вона для мене зв'язала перчатки і пошила штани під мої ноги. Це так було дивно, що є щось у мене моє і індивідуальне. От би відшукати медсестру з луганської дитячої лікарні. Мені є за що подякувати. За відчуття вперше свого, а не загального. За любов та турботу в лікарні. Я плакала коли їхала знову у дитячий будинок.
І от яскравий момент з дитячого будинку. Мій день народження і я чекала вечора, бо знала, що мені дозволять одягнути віночок і навколо мене буде хоровод і буде смачний пиріг. В дитячому будинку в честь дня народження дитини на кухні пекли пиріг для всієї групи. Це було так класно і незабутньо. Хотіла, щоб день народження у мене не завершувався…"
Підсумувати свій досвід у дитбудинку українці досить важко:
"Мене перемикає коли я згадую цей період у своєму житті. В дитячому будинку було настільки паскудно, жорстоко і злісно, що я раділа від того коли мене перевозили в інший. Це був один із найщасливіших днів у моєму житті. Не сумую за тим дитячим будинком і ніколи не хотіла поїхати просто так подивитись на нього та на працівників.
Я отримала багато травм з якими по сьогоднішній день працюю.
Дитячі будинки не місце для дітей. В цих закладах до дітей не ставляться як до дітей. Там працівники зловживають своїм робочим станом розуміючи, що нікому діти нічого не розкажуть. Якщо в інтернатах діти хоч щось розказати можуть, то в дитячих будинках діти малі і повірте, мало хто їм повірить. Цікаво, коли волонтери приїджають у дитячі будинки якими вони бачать дітей? Радісними? Усміхненими? Я зачасту бачу їх переляканими і розгубленими. Я бачу в цих дітях себе маленьку. І це так сумно", — з болем зізналася Дешвар.
Обов'язково підпишись на наш канал в Viber, щоб не пропустити найцікавіше
Як повідомляв портал Знай.ua, Малятко народилося від сурогатної матері з рідкісною хворобою, батьки-китайці навіть не глянули: "Все тіло в виразках".
Також Знай.ua писав, Під шумок обсервації чиновники нахабно віджимають дитбудинок: "Гроші розпилять, а дітей викинуть".
