Колись у Бахмуті проживало 70 тисяч людей. Сьогодні всі вони позбавлені будинку, а багато хто загинув від рук російських солдатів. Місто, яке називали фортецею, зараз лежить у руїнах, нагадуючи зруйновані міста Європи після Другої світової війни.

Тисячі людей залишилися без даху над головою, а їхнє місто окуповане ворогом, який цинічно називає це "визволенням".

Жителів Бахмута "звільнили" від усього: будинків, рідних, шкіл, парків та річок. Тепер вони розкидані по Україні та по всьому світу, намагаючись почати життя наново з найпростіших речей – ложок та виделок, бо все, що вони мали, знищено. Але купують мало, адже страх знову тікати від війни не дає спокою.

Історія вимушеної переселенки Вікторії Бабич, яка вже два роки живе у Хмельницькому, показує, що люди, незважаючи ні на що, намагаються знайти новий сенс життя та пристосуватися до нових умов.

Популярні новини зараз
Гроші змусять повернути державі: українців попередили В Україні підвищать ще один комунальний тариф Будете служити неподалік від дому: хто зможе обрати посаду та місце в ЗСУ Комунальники знайшли управу на хитрунів, які не платять роками: позбавляють найважливішого
Показати ще

Як проходила евакуація Вікторії

З перших днів війни у ​​Бахмуті почалася евакуація. Спочатку вивозили жінок із дітьми та літніх людей. Вікторія теж вирішила поїхати, розуміючи, що має врятувати дітей. Її чоловік залишився у Бахмуті, і сім'я сподівалася, що невдовзі повернеться додому.

З собою вона взяла лише документи, пляшку води та трохи хліба – все її життя вмістилося в один рюкзак.

Шлях був небезпечним. Потяг зупинився у Харкові, який сильно обстрілювали. Вагон був переповнений людьми, усі намагалися не привертати увагу. Вікторія згадує ці перші дні війни із жахом.

"Люди, які їхали з нашого регіону, вони брали з собою домашніх тварин у перенесення, там у коробочки, а люди, які сідали в Харкові, несли тварин на собі, контужених тварин", – згадує жінка.

Приїзд до Хмельницького

Прибувши до Хмельницького Вікторія почала шукати роботу, починаючи все спочатку. Нині вона працює нянею.

"Все заново, вилку заново, ложку заново, тарілку заново. Бо з чогось треба їсти. Все треба купувати заново. І потім, коли його купуєш, думаєш: А якщо знову бігти? Куди ти все це дінеш? У смітник?"

Вікторія не залишила жодної фотографії з минулого, все, що було в Бахмуті, знищено. Минуло вже два роки з початку війни, але адаптуватися вдається не всім, особливо важко посідає свята.

"На Великдень тут люди збираються, йдуть на цвинтарі, поминають своїх близьких, а в тебе немає такої можливості. Й чи колись буде, ми не знаємо", – каже Вікторія крізь сльози.

Знайти роботу у Хмельницькому Вікторії допомогли знайомі. Вона не знає інших організацій, крім Центру зайнятості, які допомагали б переселенцям шукати вакансії.

За словами Вікторії, штаб міськради ВПО видає продуктові набори раз на кілька місяців, на початку війни раз на місяць. Проте важко сказати, чи вистачає такої допомоги, особливо якщо йдеться про пенсіонерів.

Велику допомогу надають центр "Рокада", фонд "Карітас" та Клуб рибалок України, який переїхав до Хмельницького з Краматорська. Ці організації проводять заходи для ВПО, надають психологічну підтримку і допомагають переселенцям не почуватися ізольованими.

"Є організації, які влаштовують безкоштовні курси мови, навчають швачок чи масажистів. Якщо шукати, можна знайти", – каже Вікторія.

Вона вважає, що місцевим мешканцям та переселенцям треба усвідомити, що всі люди зі своїми вадами.

Як живеться в чужому місті, коли ти переселенець

Вчіть, як треба поводитися з людьми, які пережили воєнні дії, окупацію, страшні події, втрату. Цьому потрібно вчитися, розмовляти з тими, хто нас захищав та захищає, завдяки яким ми можемо спати, їсти та дихати. Не тому, що вони інші, а тому, що вони чутливіші. Потрібно дати собі знання і пораду, і дати іншим час", – радить Вікторія.

Сама Вікторія каже, що планувати життя далі за кілька днів уперед зараз не вдається, адже немає розуміння, що буде завтра. Тому вона живе "тут і зараз", чому навчилася завдяки допомозі психологів: цінувати моменти, помічати дрібниці, як запах кави.

Відновитись їй допоміг і спорт. Вікторія займається йогою, дихальними вправами, але найбільше надає сили та віри сім'я та діти. Вона пишається досягненнями своїх синів і проживає з ними зворушливі моменти перше кохання, останній дзвінок.

Вікторія радить не бійтеся говорити про свої відчуття іншим, говорити, що Вам боляче чи страшно у новому місті це нормально. Не слід закриватися.

Літній відпочинок - 2024: які безкоштовні табори чекають на українських дітей

Раніше ми писали, що на сім'ю 54 тисячі: українці мають право отримати британську допомогу, як подати заявку

Крім того, Знай.ua повідомляв, і через нові тарифи на світ доведеться жорстко економити: квартиру не купити і не зняти.