Коли кореспондентка АрміяInform вирішила поспілкуватися з Марією Чех, відомою під псевдонімом "Герда", ніхто навіть не міг припустити, що це буде така несамовита розповідь. Марія, військовослужбовець полку "Азов", здолала нелюдські випробування у Маріуполі, а потім провела майже рік у російському полоні.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяОповідання її історії почалося з третього дня виходу з "Азовсталі", коли автобуси з військовослужбовцями Маріупольського гарнізону дісталися селища Оленівка. Тут Марія опинилася у в'язниці місцевого ГІЗО, де мала провести наступні два місяці.
Коли полонянки запитали росіян, чому жінок розводять камерами, а чоловіків відправляють у бараки, наглядачі висунули абсурдне пояснення:
"Щоб ваші товариші вас, жінок, не зґвалтували."
Неймовірно, але ця заява викликала сміх серед військових, оскільки кілька місяців усі жінки жили разом із чоловіками, спали на сусідніх ліжках та їли за одним столом, але про насильство навіть не було й мови.
Марія розповідає, що довгий час сприймала те, що відбувається з нею, як якийсь комп'ютерний квест:
"Кожен із нас повинен мати якийсь щит із позитивних емоцій, щоб мозок міг спиратися на них в екстремальній ситуації."
У липні 2022 року Герді наказали збирати речі для подальшого етапування. Марія була впевнена, що її везуть на обмін, і навіть не збентежило, що її знову обмотали скотчем та зв'язали руки. Але коли вона спіткнулася і простягла наглядачеві руки, щоб він її підхопив, російський солдат відсунувся.
"Вони нас страшенно боялися. Відчували небезпеку навіть від зв'язаних дівчат."
Наступні кілька тижнів стали для Герди справжнім пеклом з допитів та знущань. Навіть у відповідь на жахливі запитання та муки, вона не соромилася питати своїх мучителів, наскільки безглуздо бити до втрати свідомості.
Вона каже, що рятувала її повна дисоціація з тілом – здатність відключитися від фізичного болю та страждання.
Незважаючи на побої, знущання та електрошокери, її катувальники не змогли досягти нічого конкретного. Герда не дала жодного брехливого зізнання, не підписала жодного паперу з "зізнанням".
Російські кати постійно намагалися принизити бранців, змушуючи їх знімати одяг. Марія згадує, як їй наказали роздягнутися і фотографували як злочинницю. Вона казала їм, що вони принижують не лише її, а й самих себе.
Ще один жахливий момент стався, коли наглядачі змусили наших дівчат стати обличчям до стіни у душовій кімнаті. Цей момент вона порівняла зі страхом "Списку Шиндлера", коли єврейських жінок заганяли в лазні з отруєним газом.
Коли одна українка побачила труби з отворами, у всіх почалася масова істерія:
"Комусь із наших дівчат спало на думку, що нас зараз тут розстріляють, тому що в душовій легше змивати кров. Я тоді ще подумала, що якась логіка в цьому є..."
Після пережитого дефіциту продуктів у Маріуполі та п'яти місяців голоду в Оленівці, у Герди почалися проблеми з харчовою поведінкою. Вона харчувалася змащеними олією макаронами, іноді з "добавкою" у вигляді курячої "курятиною" – лап, хвостів, пір'я і навіть очей.
Всі дівчата намагалися впоратися з таким раціоном, але для Герди це було особливим викликом. Вона розглядала їжу як джерело енергії, а шматки птиці – як джерело білка.
Її унікальний філософський підхід був зумовлений досвідом подорожей Азією, де вона пробувала різні екзотичні страви.
Один із найжахливіших моментів настав, коли бранцям перекрили доступ до води на п'ять днів. Герда завжди багато пила, особливо після контузії, і відмова від води призвела до страшних наслідків:
"Це був один із моментів, коли я шкодувала, що не померла на «Азовсталі» героєм. Заздрила подругам, які загинули."
Коли після повернення в Україну до колишніх бранців звернулися українською мовою, наказуючи вийти з транспорту як вільних людей, Герда та її товариші навіть не рушили. Підозрювали, що це може бути черговий хитромудрий трюк.
Пізніше, коли вони нарешті наважилися глянути навколо, вони побачили знайомі обличчя серед звільнених, але змучені роком ув'язнення бранці виглядали на десять років старшими.
На сьогоднішній день Марія Чех проходить реабілітацію, яка триває вже майже рік. Вона жартує, що починає відчувати, що з'являються органи.
Їй все ще важко перебувати серед великої кількості людей, але ми віримо, що вона обов'язково впорається.
А ми нагадаємо, що "Бути в українському місті – це нагорода": 17-річна українка розповіла, як окупанти перетворюють наших дітей на "нових росіян"
